Спочатку я мешкала в селі з чоловіком, а коли почалися прильоти, приїхала людина і сказала, що тут буде гаряче, і краще переїжджати кудись. Ми виїхали на місяць у Миколаїв. Виїжджали з вантажоперевізником. Ми жили в підвалі в одних людей. Потім я перейшла до однієї жінки, яка мене прийняла до себе. Згодом в іншої жила, і ми  подружилися. Тепер я їжджу до них у гості. 

Я виїхала на початку квітня. Чула вибухи на власні вуха. Син приїхав раніше, і я навідувалася додому до нього, привозила їсти тваринам та йому. І я все чула на власні вуха та бачила, як воно летіло і свистіло, як чи то ракети летіли, чи то бомби. До жовтня літали ракети, а потім трішки стихло. І в Миколаєві бахкало, і тут бахкало. У мене ще нічого, а в людей було пошкоджено майна багато – і паркани, і домівки. 

У мене тільки трішечки зачепило дах, а в людей пошкоджені і паркани, і хати. Тепер потихеньку відновлюють своїми силами.

Чоловікові пощастило - йому гуманітарку давали, і я також отримувала. Я в Миколаєві отримувала ліки гуманітарні. Дякую волонтеру Валерію, який надавав допомогу продуктами, водою і ліками. У селі мій чоловік отримав ліки. З водою було важко: її привозили, аж поки не відремонтували труби. Спочатку було тяжко, а потім потрошку ставало легше. З газом були перебої, казали люди. У кого був газ балонний, тим і рятувалися.

Я плакала, коли гупали, коли летіло і свистіло. Це важко передати. Про це неможливо спокійно розповідати. Ми під ліжком ховалися з чоловіком, поки були дома. А коли ми виїхали, то в підвалі ховалися в людей. Вдома було пекло, поки ми не вибралися.