Сергій Грищенко, мешканець селища Клавдієво-Тарасове на Київщині, підприємець, батько двох малих дітей, колишній депутат селищної ради — у перші дні повномасштабного вторгнення встиг евакуювати родину, повернутися додому і... почати організовувати життя громади під окупацією. 

Коли вранці 24 лютого 2022 року пролунали перші вибухи, Сергій зрозумів: часу обмаль. Він прийняв рішення вивезти дружину з дітьми. Разом з іншими родинами рушили на Прикарпаття, а вже наступного дня Сергій повертався назад.

Російські війська наближались, а в центрі селища стояли черги за хлібом і продуктами. Потрібно було врятувати людей, бо саме сюди йшли танки. Тоді Сергій згадав про церкву. Попросив доступ до дзвіниці — і задзвонив у дзвін.

«Мені здавалося, що пройшла вічність. Але вже через кілька хвилин селище спорожніло», — згадує він. Російські танки пройшли його транзитом. І це дало шанс організувати виживання.

У Сергія був магазин будматеріалів, доступ до вантажівок, знайомі електрики й сантехніки. Їх він і зібрав до купи. Разом вони запустили водогін, відновили електрику, дістали генератор і запустили пекарню. У чергах за хлібом стояли щодня. Дріжджів не вистачало, але люди зносили, що могли. Пекли, розвозили, підтримували життя громади.

Наприкінці березня окупанти почали повільно виходити. Ніхто тоді не знав, це перегрупування чи відступ. І лише коли на дорозі з’явилися військові з українськими прапорами — Сергій і його товариші зрозуміли:  «Вільні!»