Заїка Аліна

11 клас, Куп'янський ліцей №1 Куп'янської міської ради Харківської області

Вчителька, що надихнула на написання – Рябих Світлана Сергіївна

Війна. Моя історія

Цей день я не забуду ніколи… Цей день розділив моє життя на «до» та «після». Більшого суму та страху я не відчувала ще ніколи, як в той самий день…

З кожного будинку, з кожної квартири, з усіх куточків України чувся плач дітей та матерів. Моя квартира не стала винятком.

Мій ранок у четвер двадцять четвертого лютого мав бути звичайним.

У середу я вивчила вірш, який мала розказати, і у четвер з подругами у нас була запланована зустріч у місцевому кафе, щоб привітати одна одну з якимось святом. Але мій ранок почався не зі сніданку з мамою та молодшою сестрою, як звичайно, а з маминого плачу.

Я прокинулась, зовсім нічого зрозумівши. І після того, як мама поговорила по телефону, вона сказала до мене лише одне слово: «Війна». І тут я одразу все зрозуміла й відчула, як мої ноги стали немов приклеєні до підлоги, а підлога немов танула під моїми ногами.

Через декілька хвилин прийшло повідомлення від директорки школи, що ми не йдемо до школи, а залишаємося вдома.

Поки я сиділа й намагалася зв’язатися з подругами, мама вже збирала речі. Обійнявшись втрьох, ми сиділи й плакали. Ніхто не хотів залишати рідний дім, але загроза втратити життя - дуже велика.

І в той самий день ми виїхали з рідного дому та подалися до рідних, які жили в сусідньому місті, але далі від кордону з росією. Прожили ми там декілька місяців, майже весь час просидівши у погребі.

Це було дуже важко, бо у погребі не було Інтернету, а мені треба було надсилати домашнє завдання, а виходити з погребу було дуже страшно.

Після життя у рідних ми зрозуміли, що війна не закінчиться в найближчі дні, місяці. І ми не можемо просто сидіти у погребі, коли нам потрібно вчитись. Тому було прийнято рішення - покинути Україну. Це рішення далося дуже нелегко. Ніхто не хотів покидати свій рідний край, але підступний ворог вирішив все за нас, і ми не мали жодного вибору.

Я вірю, що ми обов’язково повернемось додому. Знову зберемося в рідній квартирі за обіднім столом. Покличемо сусідів святкувати нашу Перемогу. І знову горітиме світло в моєму вікні.