Ковтун Олена, Коцюбинський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе — Івановська Наталія Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни. Я досі пам’ятаю перший. Страх, злість, безвихідь і безсилля. Відчуття ніби я у сні, де не можу бігти, у сні, де не можу відбитись. Мама і тато, що намагались приховати ті самі емоції, зосереджені та стривожені погляди, мінімум слів... Перший вибух, перша ніч у підвалі, запах сирості, холод. З того дня, здається, новини на кухні ввімкнені безперервно.

10 день війни. Фотографую всю квартиру із думками, що бачу її востаннє. У тривожну валізу я поклала лише ті речі, які тримають спогади.

А четвертого березня ми виїхали з рідного селища. Мама привезла нас в п'ятиповерхівку поряд з центром Києва. Не так далеко від поля бойових дій, але, за її словами, для неї це завжди «найбезпечніше місце у світі», воно особливе. Дім її сестри. У той день ми міцно обіймались, погляди були наповнені спільним горем, підтримкою та турботою...

Чотири дні пройшли сіро, безбарвно, ніяк. Не можу згадати жодної думки, все як в тумані, ніби мій мозок збудував міцний бар’єр від тих жорстких подій. На жаль, і «найбезпечніше місце» ми змушені були покинути.

8 березня. Цей день набув для мене іншого значення, тепер це не просто жіноче свято, це день втечі в нікуди. Я згадую ті дороги, де бездушні нелюди залишили свій слід, де кляті кривдники починали знищували усе, що стосується свободи.

Місяць війни. Ми в Тернополі, далеко-далеко від міста, до найближчого магазину 20 хвилин пішки. Я переживала найболючіший період свого життя, затьмарена реальність, щоденні сльози.

Мене вбивала зсередини несправедливість та байдужість людей. Вбивало зсередини те, що я майже нічим не можу допомогти. Я шукала різні способи, щоб впоратись із тією ненавистю і болем. Для мене було егоїстичним ділитись своїми почуттями в той час, коли батькам на спину впав камінь на тонни важчий мого. Та я все ж знайшла рішення, я починаю малювати, цілодобово дивлюся фільми, щоб хоч на мить відволіктись, не думати, продовжувати жити. Це було єдине заняття, яке рятувало мене від того настрою, воно витягувало мене з тогодення, і я трималась, щоб не здатись. Фраза, що запам’яталася мені з того періоду: «Вірити, чекати, допомагати». Мама казала мені її щоразу, як я просила нарешті повернутись додому.

І от - радісна звістка: Ірпінь та Бучу деокуповують, ми повертаємось. Мені вмить стало спокійніше та легше. Але чомусь усе було інакшим.

Спочатку я намагалася знайти зміни там, куди ми повернулись, але потім зрозуміла, що зміни відбулись у самій мені. Із безтурботної, життєрадісної та позитивної дівчинки я стала песимістичним, понурим та зламаним страшними подіями підлітком. Згодом я навчилась пристосовуватись, змінюватись, знаходити радість у маленьких подіях, це відкрило в мені друге дихання.

Отже, 1000 днів війни. Що змінилось? Погляд, думки, мрії та бажання. Перше - сприйняття особливостей життя. 1000 днів тому я б навряд чи звернула увагу на безтурботній сміх діток на майданчику чи на худорлявого чоловіка у військовій формі.

Не так би раділа звичайним обіймам, дзвінкам, прогулянкам, урокам. Я стала уважніша і вдячніша за кожну мить, що я проживаю. Друге - ставлення до людей. До початку усіх жахіть я не шукала підтримки в незнайомцях, не відчувала єдності між людьми, не розуміла, наскільки це важливо. Сьогодні в кожному українцеві я бачу тепло, щирість та допомогу. Війна змінила Україну. Тепер ми інакші, наші міста виглядають не так, як раніше, ми маєм зовсім інші можливості та шляхи, наші люди мають інші цілі та наміри.

Україна зараз переживає пекельні часи, у кожного є свій шлях, та для кожного він особливо болісний, моє серце розбивається щоразу, як я читаю, дивлюсь, згадую і чую про ті страждання, які відбуваються прямо зараз, в наш час.

Але я переконана: вірити, чекати, допомагати - це те, що ми повинні робити. Все можливе. І зовсім скоро ми переможемо тих звірів, не гідних повноти життя. І почнеться новий період, чорний зміниться на білий. Кожен залишить свій шлях війни далеко в душі і перейде до нового шляху - відновлення, повернення і покращення.