Мені шістдесят років. Я живу в місті Снігурівка Миколаївської області. У перший день обстрілів згорів мій сіновал і матеріали, які я підготувала для ремонту. Також росіяни розбили літню кухню. Я отримала осколкове поранення. Жила впроголодь, бо продуктів не було. Після деокупації Фонд Ріната Ахметова надавав гуманітарну допомогу. Я дуже вдячна за неї. 

Син виїхав п’ятого березня, а донька – дев’ятнадцятого квітня. Їхнє житло розбите. Я не захотіла виїжджати, інакше окупанти пограбували б мій будинок. З 23 липня по 15 серпня лежала в лікарні. Лікарям не вдалося витягнути з ноги всі осколки. Однак я все рівно вдячна їм за порятунок. Окрема подяка Понтяку Василю Івановичу. 

Під час окупації страшно було виходити на вулицю. Росіяни ходили п’яні і стріляли з автоматів. У двір сусіда кинули гранату.

З 18 на 19 березня у будинок моїх дітей залетіла ракета. Добре, що не вибухнула. Сапери забрали її. 

Окупанти тікали восьмого жовтня. Того дня я пішла в магазин, а там російський військовий вимагав у продавця бензину. Той сказав, що немає. Окупант наставив на нього автомат і погрожував убити. Я злякалася і побігла додому. 

Наша вулиця маже пуста. Лише кілька чоловік залишилося. Все побите.