Я мав два шляхи: або на цвинтар, або сюди, у київський Інститут хірургії та трансплантології імені Шалімова.
У мене складний діагноз – ниркова недостатність. Хвороба дуже важка, нирки перестають працювати, кров не очищається, і в результаті відбувається інтоксикація всього організму. Недуга прогресувала швидкими темпами, і єдиним порятунком була процедура гемодіалізу тричі на тиждень. Довічно!
Коли на Донбасі почалися воєнні дії, я в буквальному сенсі опинився на межі між життям і смертю. Через постійні обстріли в горлівській лікарні раз у раз пропадала електрика. Та й витратних матеріалів для процедури в медустанові бракувало. Купити ж їх самостійно я не міг. Живу сам, дружина померла, пенсії не одержую вже кілька місяців поспіль.
Я сказав синові, мовляв, усе, тут мені нічого не світить. Але він відповів: «Почекай, батьку, є один варіант». Разом зі своїм начальником, директором шахти «Комсомольська», знайшов номер гарячої лінії Гуманітарного Штабу Ріната Ахметова. Вони туди зателефонували, розповіли про ситуацію. Потім вислали підтверджувальні документи. І, знаєте, я отримав допомогу без зволікань.
Я буду в столиці ще приблизно місяць. Але весь час на зв'язку з Горлівкою. Справи там поки йдуть катастрофічно. Я постійно телефоную до горлівської лікарні – там відповідають, що немає ні діалізаторів, ні доброї половини працівників. Відновити процедури неможливо.
До того ж і дому в мене на цю зиму фактично немає. Частину будівлі зруйновано через обстріл, знесло дах, вибило вікна та двері. Де знайти гроші на ремонт, я не знаю.
У планах поїхати до дітей, виписавшись з Інституту імені Шалімова, переоформити пенсію за новим місцем проживання. Якщо пощастить, після весни власними силами якось почну відновлювати будинок.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.