Ковальчук Ірина, вчитель, ВСП "Новокаховський фаховий коледж Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного"

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я так багато хотіла написати…. А сіла писати і не знаю про що перше… Чи про своїх дітей, які цю ніч проведуть порівняно у спокої в Новій Каховці? Чи про безмежну подяку родичам, які допомогли влаштуватися на новому місці?

Чи про батьків і стареньку бабусю, які лишилися у тому котлі в Козацькому ?

Чи про ту невідому мені жінку Тетяну, яка тікаючи від війни, лишила у своїй квартирі дитячі речі і ліжечко та дозволила мені, зовсім сторонній для неї людині, користуватися ними, аби моїм дітям було тепло? А може перше розповісти про те, що я ніколи не забуду, як тримаючи дитину на руках, з відкритими вікнами у машині і білим простирадлом у руці, ми долали дорогу до Нової Каховки через Каховську ГЕС, заповнену ворожим транспортом, залишаючи позаду все своє життя і молячись тільки про те, щоб якась падлюка раптом не захотіла «не розгледіти» те біле простирадло?

Чи може розповісти, що коли завершиться війна, коли ми вистоїмо і повернемося по домівкам, я те біле простирадло, яка ледь витягла із закляклих від жаху пальців, повішаю у вітальні, бо маю тепер за сімейну реліквію?

Чи розповісти про загарбників, у яких вистачає совісті тиснути руки нашим дітям при евакуації? Чи про рученятко своєї Єви, яке я так міцно затиснула між своїх рук аби не дати її потиснути, що та військова скотина, лише глянув у мої сповнені ненависті і материнських прокльонів очі, на два кроки відступила від машини?

Але, подумавши, я вирішила все таки, перш за все, вибачитися перед нашими героїчними хлопцями - учасниками АТО, до яких не мала гідної поваги усі ці роки, бо не усвідомлювала серйозність загрози!

Вибачте на ГЕРОЇ та ГЕРОЇНІ, адже саме Ви на одній лінії з нашими регулярними військами здобуваєте перемогу та повагу до нашої країни на передовій та у цілому світі!!!!

ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!!!!!!!!