Антонюк Анна, 1 курс, Державний навчальний заклад «Ковельський центр професійно-технічної освіти»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Рижко Аліна Федорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни – це не просто цифра, це  роки болю боротьби, скорботи, надії та неймовірної стійкості. Цей період змінив наше життя назавжди. Для мене, як і для багатьох інших, це — час випробувань. Перші дні війни стали шоком, ми відчували страх, розпач та невпевненість. Я ніколи не забуду ці безсонні ночі у підвалі під жахливі звуки сирен. Пам’ятаю, як вулиці були заповнені людьми, які поспішали додому, оглядаючись навколо з тривогою, намагались зрозуміти, що відбувається. Багато знайомих почало виїжджати за кордон, але наша сім’я прийняла рішення залишитися і допомагати в тилу.

Поступово страх почав зменшуватись, і на його місце прийшло бажання діяти та бути корисною.

Моє волонтерство під час війни почалося з плетіння маскувальних сіток та виготовлення окопних свічок, а також у зборі гуманітарної допомоги в храмі де я разом з однодумцями сортували одяг, ліки, та продукти, щоб передати їх тим, хто найбільше постраждав від бойових дій. Наша духовна православна громада, у якій я є активним учасником, постійно організовує благодійні ярмарки, конкурси, аукціони по збору коштів для ЗСУ. Вони використовуються для закупівлі тканини на пошиття плащів-дощовиків, строп, сіток, медичних нош, зимових спальників, поясів РПС, придбання дронів, ребів, турнікетів, військово-медичних авто.

Керівники реабілітаційних будинків щиро вдячні нам за надання гуманітарної допомоги. У цей нелегкий і тривожний час я і ми всі не маємо права зупинятися в допомозі нашим воїнам.

Протягом цих 1000 днів, я відчувала, як змінююсь. Ті речі, що раніше здавалися неважливими, набули нового значення. Війна навчила мене цінувати кожну мить життя, розуміти справжню цінність миру і спокою. Зараз після стількох днів розпачу, тривог, перемог та невдач я усвідомлюю, що наш шлях ще не закінчився і попереду багато труднощів. Але ці роки показали, що ми здатні на більше, ніж думали.

У нас відносно мирно та спокійно, але мене хвилюють ті жахіття, що роблять рашисти в інших містах.

Важливо пам’ятати та не забувати завдяки кому ми живемо, вчимось, мріємо та плануємо своє майбутнє. Це завдяки мужнім захисникам України, хто віддав своє життя за нашу свободу, хто щодня ризикує на фронті захищаючи наші кордони і рідну землю. Без їхньої сміливості ми б не змогли жити спокійно. Їхній героїзм надихає мене щодня нагадуючи, що майбутнє нашої країни залежить від спільної боротьби та єдності. Разом до перемоги!Слава ЗСУ!