У Маріуполі я з родиною жив у підвалі. Було дуже страшно. Будинок опалював дровами, їжу готував на багатті. Я не знав, чи живі мої батьки, зв’язку не було. Одного разу я до них прорвався і сказав, що буду виїжджати. Вони вмовляли мене залишитись. Були сформовані декілька колон з автівок і я з родиною виїхав з міста.

Дорога була дуже важкою. Я не знав, чи доїдемо ми живими, але іншого виходу у нас не було.

З трудом, але дісталися Запоріжжя. Там нас прийняли волонтери і нагодували. Зараз я живу і працюю у Львові. 

Я не знаю, що з моїм будинком, але дуже хочу повернутися додому.