Зараз Марина з чоловіком - у Києві. Вони знають, що Рубіжне майже зруйноване, але не знають, чи вцілів їх будинок

Ми - з міста Рубіжне, це Луганська область. У березні нам довелось поїхати з дому. В 2014 я навчалась, і ми нікуди не виїжджали - такого як зараз, не було.

Коли почалась війна, я була вдома. Було дуже страшно, але я все одно збиралась на роботу у школу - хотілось дітей побачити. Але нам написали, щоб ми нікуди не їхали, сиділи вдома.

А далі у нас не стало світла, води, не було нормальної їжі, зв'язку з батьками і рідними. Ми мали якісь запаси круп, воду чоловік набирав у бюветі. Я не бачила того жахіття, що коїлось на вулиці, тому що три тижні взагалі не виходила з дому.

Виїжджали ми під обстрілами машиною, було страшно. Машина у нас двомісна, ми забрали ще двох кішок з собою.

Нам пощастило – був «зелений коридор», і на постах не було особливих труднощів.       

Ми зупинились у Києві. Тут працює чоловік, я з квітня працюю менеджером онлайн. У Рубіжному все розбите. Що з нашою домівкою - я не знаю. Сподіваємось, що скоро поїдемо хоч подивитись, що там.

Мене рятує від стресу робота. Якби з людьми не спілкувалась, то, напевне, з глузду б з’їхала. Буває, що нахлине відчай - і все.

Я думаю, війна скінчиться весною, і ми зможемо повернутись додому.