Кузьменко Марія, учениця 9 класу Дніпровської гімназії №96 імені Д.І. Решетняка

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хусточко Леся Іванівна

Чому бути українкою -це моя суперсила?

Моя Батьківщина - це Україна. Попри те, що зараз моє місце проживання  в іншій країні за тисячі кілометрів від рідного дому, я не забуваю своє коріння та завжди з гордістю згадую мою Неньку. У дитинстві до початку повномасштабної війни я не відчувала такого особливого піднесення від своєї національності. Для мене усі нації світу були по-своєму гарними, та я не бачила особливої різниці між ними, окрім як за розташуванням.

Почавши дорослішати, я побачила всі ті звірства та проблеми, що коїлися з моєю Вітчизною. Спочатку мене переповнювало відчуття жалю та смутку від того, що саме моя країна страждає, переживаючи такі складні часи. Потім мою душу заполонив гнів від безпорадності усієї ситуації.

Тільки майже два роки тому, переїхавши до іншої країни, я зрозуміла, що значить, коли твоя душа виривається з тіла та залишається там, де ти народився. Там, де твій Дім. Я відчувала себе квіткою, яку вирвали з величезного запашного поля та поставили у порожню вазу. Попри те, що рівень мого життя не змінився, а в повсякденному житті я відчуваю себе у безпеці, мені не вистачає саме моєї країни. Мені не вистачає моєї родини, моєї солов'їної мови, друзів. Мені бракує саме України.

Моє серце не хоче битися тут, а душа не має спокою. Я не відчуваю себе сильною вдалині від Батьківщини. Моє коріння, моя основа та моє натхнення там.

Проживши два роки, я не відчула себе рідною в цій державі. Я, навпаки, ще дужче почала відчувати свою приналежність до української нації та свого народу. Я пишаюся тим, що я українка та кажу про це з високо піднятою головою. Уже дев’ять років ми не здаємося і показуємо нашу міць усьому світові. Наші військові, найхоробріші та найсильніші чоловіки Всесвіту, наче супергерої та супергероїні з фільмів захищають Неньку-красуню від  безчесного ворога-злодія.

Наші діти та молодь просувають Україну вперед і роблять так, щоб про неї почула кожна людина цього світу. Навіть українська природа дає прочухана ворогу та показує, що й тварини пишаються жити в Україні.

 Я неймовірно щаслива, що мала нагоду народитися українкою й маю честь називатися нею. Я впевнена, що після війни моя країна розквітне, як квітка навесні та українців будуть шанувати та поважати по всьому світі. Наша історія продовжиться на багато століть вперед, а люди майбутнього будуть ставити нас у приклад мужності й відваги. Це насправді буде так, бо я відчуваю серцем, що після усіх тяжких випробувань, які ми пережили, на нас чекають багато перемог й винагород.

Я, як українка, хочу, щоб і інші відчували такий трепет до рідної країни, тому намагаюся поділитися цим з оточенням. При нагоді я розповідаю іноземцям, що насправді відбувається та хто насправді винен у цій війні.

Я намагаюся зробити так, щоб усі зрозуміли, що бути українцем - це важко, але дуже чудово водночас. Я хочу, щоб не тільки іноземці, але й українці повірили в нас та почали усвідомлювати, що наша країна одна і що саме ми повинні боронити її і оберігати від нападників. Під кінець я ще раз хочу наголосити, що бути українцем це дійсно неймовірно й престижно.

Українці, не забуваймо, що наша Батьківщина - це наша фортеця, наша матір та наш порятунок.

Це наше серце, без якого ми не зможемо вижити. Це наш кисень, яким ми дихаємо та який дає нам змогу боротися далі. Любіть Україну усією душею. Нумо разом доведемо усьому світу, що наша нація унікальна та неповторна. Ми переможемо та вистоїмо, бо ми - українці. Слава Україні! Героям Слава!