Особисто для мене війна почалася під час випуску з університету. Наступного дня, це було 5 липня 2014 року, у Донецьк увійшли війська зі Слов’янська.
Коли я була у відпустці, у Сніжному, у восьми кілометрах від мого будинку впав малайзійський «Боїнг». Це було 16 липня 2014 року. Ми не зрозуміли, що саме сталося, тільки з новин я про це дізналася. Просто було чути серйозний гуркіт, і в підсумку практично 300 осіб загинуло.
Мені довелося виїхати з Донецька до Маріуполя. Як усі говорили, це ненадовго, але триває практично сім років. Хвилювалися за рідних, що вони там залишаються. Але, слава Богу, саме там, де ми проживаємо, ніяких військових дій не було.
Я не планувала виїжджати, як і багато інших, у принципі. А практично всі виїхали. У мене залишився там батько і брат. Мама померла, і я припинила туди їздити.
Змінити місце проживання було спочатку дуже складно. На одному місці, на іншому. Зараз знімаю квартиру. З переїздом було складно, речі залишилися в Донецьку, їх треба було перевезти.
Минуло років зо два, як побут налагодився. Складно було, адже я розраховувала, що ми повернемося. Зараз я розумію, що мені б уже цього не хотілося. Тобто я б хотіла поїхати туди, побувати, але жити там – ні.
.png "Імена")
