Студенти дивом врятувалися від вибуху, встигнувши залишити небезпечну територію. Для жительки Вугледара Анастасії навіть після закінчення бойових дій все одно немає відчуття повної безпеки.

Коли прийшла війна, ми чули постріли недалеко від нас, бачили, як літали літаки, і техніку. Стало страшно, коли почали стріляти, і ти не зрозумів спочатку, що відбувається.

Запам’яталося найяскравіше, як почали обстрілювати блокпост в Ольгінці. Я там недалеко вчилася в коледжі. І коли починався обстріл, ми спочатку ховалися до підвалу. Тоді нічого не сталося. А коли почався сильний обстріл і був розстріляний блокпост, ми в екстреному режимі роз’їжджалися по домівках і дуже хвилювалися. Було дуже страшно.

Через кілька днів на територію коледжу влучив снаряд і вибухнув. Усі говорили: «Добре, що ми звідти виїхали, що там нікого немає».

Куди бігти, як захистити себе, свою сім’ю?

Я ненадовго виїжджала з Вугледара в особистих справах, а потім повернулася, але все одно постійно хвилююся: чи не почнеться знову, чи не прийдуть сюди, на Вугледар, чи не почнуться тут військові дії? Куди бігти, як захистити себе, свою сім’ю та своїх близьких і рідних?

Пам’ятаю, коли розбомбили водонапірну станцію, у нас не було води, і ми баклажками носили воду з одного кінця Вугледара в інший. І щодня. Їздили в найближчі села по воду. Не було води, а їсти треба готувати, як купатися та прати.