Тимошенко Марта, 10 клас, Новокропивницький ЗЗСО І-ІІІ рівнів

Вчитель, що надихнув на написання — Гудима Галина Федорівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

2 роки 7 місяців 239 днів щоденних випробувань, втрат та постійного відчуття небезпеки.

Понад тисячу днів українці живуть в умовах повномасштабної війни. Майже три роки тому я не могла навіть уявити, що війна стане частиною нашого повсякденного життя. Усі мої мрії, плани і бажання були зруйновані того дня, коли небо над Україною заполонили чорні хмари від вибухів. Тоді я не знала, як це вплине на мене, на моїх близьких та країну, але зараз я розумію, що ці тисячу днів назавжди змінили нас усіх.

Моє життя було звичайним — школа, друзі, прогулянки. Попереду було багато часу, щоб здійснити всі свої мрії. Але 24 лютого 2022 року війна увірвалася в наше життя і змусила нас подорослішати набагато швидше. Від того дня ми живемо в умовах постійної тривоги, страху та невідомості. Кожен день починається з новин про втрати, обстріли, окуповані міста. Але в цьому страшному хаосі я знайшла свій шлях — шлях боротьби за Україну, за свою сім'ю, за майбутнє , за свої мрії.

Пам'ятаю цей перший день війни. Зранку мене збудила мама і сказала : “Доню, вставай ВІЙНА…”. У той момент я зрозуміла, що моє життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Ми швидко зібрали речі і я ніколи не забуду той страх, який охопив мене. Ми всі сиділи разом, обіймаючи одне одного, і молилися, щоб залишитися живими. Це був перший урок війни — цінувати кожен день і кожну хвилину, проведену з близькими.

Згодом я почала думати про те, як я можу допомогти у цій війні.

Я не можу взяти в руки зброю і піти на фронт, але я можу зробити свій внесок тут, у тилу. Разом з однокласниками, вчителями у школі ми організовуємо різні збори допомоги для наших військових: продукти, теплі речі, медикаменти.

Кожна посилка, яку ми відправляємо на передову, є для нас маленькою перемогою. Я знаю, що наші воїни цінують ці речі, бо це не просто допомога, а символ нашої підтримки, нашої віри в перемогу.

Також я відчула, як війна змінила моє сприйняття звичайних речей. Я навчилася цінувати прості радощі — час, проведений із друзями і родиною. Кожен день є особливим, адже я розумію, що ми всі разом, і це дає мені силу. Пригадую, як ми з однокласниками намагалися підтримувати один одного, ділячись своїми переживаннями та страхами. Відчуття тривоги і невизначеності перетворилися на прагнення до розуміння і підтримки. Я почала більше цінувати моменти спокою, коли могли просто сміятися і ділитися мріями про майбутнє, незважаючи на те, що навколо нас коїться. Цей досвід навчив мене важливості дружби та підтримки.

Крім того, я почала більше цікавитися історією своєї країни. Мені завжди здавалося, що минулі війни — це щось далеке, щось , про що говорять на уроках історії. Але тепер я розумію, що ми переживаємо ті самі часи , ми живемо в історичний час. Ми творимо цю історію своїми діями кожен день. І 

я впевнена, що в майбутньому ми будемо пишатися тим, як вистояли в ці складні часи.

Мій шлях сьогодні — це шлях віри, боротьби та надії. Віра в наших Захисників та Захисниць, віра в перемогу, віра в майбутнє. Боротьба за кожен день, за можливість жити у вільній країні. Надія на те, що скоро настане перемога і МИР.

Війна назавжди змінила мене. Я стала сильнішою, навчилася цінувати те, що маю, і зрозуміла, що навіть у найтемніші часи не можна втрачати надію. Я впевнена, що ми переможемо, бо наша сила — у єдності, у вірі, у незламності духу кожного українця.