Мазур Софія, 10 клас, Славутський ліцей Хмельницької обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання — Тарасюк Світлана Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Україна – мій рідний край, моя земля, умита сльозами матерів, дітей… Неймовірна держава з неймовірною історією – багатою, цікавою, так, важкою. Але настільки гордою та глибокою, що Україна стала тільки міцнішою з роками, десятиліттями, століттями.

Зима 2022 вкарбувалась у пам’ять кожного страшним лютневим днем, який розпочався скаженим громом вибухів, шаленим звуком сирен, тривожними дзвінками. Невже почалася війна? Невже життя раптово зупинилося і від сьогодні треба змінити свій звичний ритм, свої плани на майбутнє?

Уже майже три роки минуло від початку російського повномасштабного вторгнення до нашої держави. Я ніяк не можу звикнути до тієї думки, що моя Україна вкотре виборює мир для своїх людей, відстоює таку довгождану свободу і прагне зберегти величну соборність.

Особисто для мене та моєї родини війна розпочалася ще в трагічному 2014 році. Сім’я мого дядька з Криму раптом залишилася без рідного дому, у якому мешкало не одне покоління родини Мазурів. 

Русня вже тоді показала своє справжнє обличчя: як нам важко було бачити розбиті серця і втрачені долі найрідніших нам людей.

За цей час багато хто зрозумів різні важливі для нас речі, які ми раніше не помічали та не цінували, коли мали мирне та спокійне життя. Але на жаль, це відбулося, і нам більше не поверну цей час назад, аби усе змінити, тому продовжуємо боротись та перемагати!

Двадцять четверте лютого, п’ята година ранку. Я прокинулася від маминих слів: «Доню, прокидайся, почалася війна!» Ці слова закарбуються в моїй пам’яті назавжди. Це вперше в мені були такі відчуття, які описати я не можу. Щось невимовно страшне й незрозуміле відбувалось у мені всередині. Я ніби відчула поєднання страху, розпачу та нерозуміння водночас. Що ж буде далі? Як жити? Що нас чекає завтра? Яке ж воно буде, це завтра? Такі запитання і такі думки роїлися в моїй ще дитячій голові.

У такому стані я перебувала перші два тижні. Мої дні минали зі страхом навіть під час сну.

Усі спали в одязі, аби під час тривоги швидко бігти в укриття.

Та й кожен день був у страху від того, що прийдеться залишити домівку, друзів, рідні краєвиди і все, з чим я так поріднилася.

Календар нестримно змінював день за днем, ситуація в Україні ставала дедалі спокійнішою, завдячуючи нашим славним ЗСУ. Я шукала якісь рішення для себе (хотіла бути корисною!):

почала долучатися до всіх благодійних справ, які проводились у мене в містечку, – це плетіння сіток, виготовлення «коктейлів Молотова», окопних свічок.

Незважаючи на страх за своє життя та життя своїх родин, усі без винятку в моєму регіоні були максимально згуртовані та зібрані в одну команду, яка всіма силами допомагала нашим ЗСУ, силам тероборони, медикам, волонтерам. Лише спільна справа, благородна місія в цій жорстокій війні мають віднайти нарешті власну формулу справедливості та не зрадити мрії (а вона у всіх одна – ПЕРЕМОГА!) навіть у темні часи.

Робота волонтерів, цих людей Добра, Взаємодопомоги та Милосердя, мене настільки зацікавила, що я в собі відкрила потаємну грань Творчості. Створення дописів, публікацій, а також вивчення роботи волонтерів нашої країни, по-перше, надали мені крила в такий важкий час. По-друге, я віднайшла для себе справу до душі. Волонтерство допомагає мені відчути потрібною й корисною для тих, хто потребує підтримки. І зрештою, не варто забувати про нашу спільну ідею, про нашу ціль і таку довгождану та омріяну Перемогу…

Мій шлях війни! Дитячий, розмірений, безпечний і впевнений. Я знаю, вірю, що сили добра врешті-решт переможуть це зло. Україна розправить свої чарівні крила, наша ненька щиро усміхнеться, її прекрасні обрії, найродючіші ґрунти, наймальовничіші краєвиди зрадіють; найщиріші люди розпочнуть нову дорогу – дорогу Миру, Щастя, Радості, Злагоди.

І мій шлях продовжиться в щасливій Україні, у рідному краї, у колі родини і друзів. Житиму для своєї держави, навчатимусь для розвитку Батьківщини, ставатиму справжньою українкою у вільній та мирній, любій та найкращій стороні.