«Над головою почали літати гради, тоді почали думати, що треба їхати», – ділиться спогадами Людмила. Місцева влада організувала евакуацію населення, вся родина змогла виїхати. Найважче, за словами жінки, це справлятися з моральними труднощами, також війна негативно позначилася на здоров'ї батьків. Героїня досі не може знайти в собі сили сказати батькам, що від їхнього будинку нічого не залишилося.
Незважаючи на той жах, який подолала родина, були й приємні моменти, які, наче промінчики сонця, зігрівали душу – у Запоріжжі Людмила стала бабусею.

Я не можу сказати батькам, що хати вже немає