Наталія Петрівна - медпрацівник, у день, коли війна почалась, вона пішла з роботи раніше, через півтори години на її корпус скинули бомбу. Ворог свідомо бомбив медустанову, розуміючи, що там можуть бути жінки, діти, новонароджені.
Війна забрала у Наталії маму, у літньої жінки не витримало серце. Сім'ї довелося ховати її на подвір'ї біля будинку.
Жителі міста виживали в нелюдських умовах, води не вистачало, чашка води на день - уже розкіш. Весь пережитий жах зміг згуртувати людей навколо спільного лиха, вони допомагали і підтримували один одного, як могли.
"Хочеться, щоб наші діти не рахували снаряди, які падають їм на голови", - з надією каже Наталія.
.png "«До цих пір трусимось, як бомби вибухають»")
.png "Імена")
