Надія Леонідівна виїхала до доньки, тому що втратила через постійні обстріли прості, але такі необхідні для життя речі. Вона більше не могла спати, а вдома не було води і світла

Сама я з Марганця Дніпроптровської області. Мені 62 роки, пенсіонерка, дві доньки дорослі є, зараз живу в старшої доньки.

Вдома було жити страшно - стріляє, вибухає. Я покинула хату і п’ятого вересня поїхала звідси в Запоріжжя. Мене змусила стрілянина. Вночі бахало так, що спати було неможливо. До того ж, вимикали світло, а разом зі світлом і вода пропадала.

Ходила електричка, я сіла і поїхала. Тоді багато людей виїжджало. За кордон я не поїхала.

Думаю, до літа війна скінчиться - все до того йде. А після перемоги все буде добре, повернуться люди. Відбудовуватися будемо, буде спокій, не буде вибухів. Діти повернуться живими.