Я жила в окупації вісім місяців. Під час одного з обстрілів у мене в хаті вилетіли вікна. Я нікуди не виїжджала, у мене інвалідність, я пересуваюсь на милицях. Мій син помер від інсульту, йому було 42 роки. Його паралізувало, я не могла викликати навіть швидку. 

Світла та води довгий час у місті не було. Продукти у магазинах були дорогими. Мені допомагали сусіди, волонтери. 

Коли прийшли ЗСУ, стало набагато легше. Я плакала і обіймала їх від радості. 

Я дуже хочу миру, щоб наша країна процвітала. Моя душа цього бажає.