Руденко Валерія

10 клас, Побузький ліцей Побузької селищної ради

Вчителька, що надихнула на написання – Литвинюк Інна Леонідівна

Війна. Моя історія

Війна - це найстрашніше, що може статися для всього людства...

Коли почалася війна, я навіть не розуміла що відбувається. Я не вірила. Сподівалася що це якийсь жарт, але, на жаль, все не так як здавалося... Усвідомлювати все що відбувається я почала пізніше, коли чула жахливі новини. Мені було дуже страшно, але найбільше я боялася за своїх рідних.

Двадцять четвертого лютого, ця дата змінила все моє життя. Ми тоді були в бабусі і солодко спали, і нічого не вказувало на неминуче лихо. Прокинулась почувши, що бабуся плаче, і мені стало моторошно. Я запитала: « Що сталося?» А з їх вуст вилетіло слово "війна"- і більше абсолютно нічого. Мені запам'ятався цей день на все життя. Цей день означав страх, який я більше ніколи не хочу відчувати.

Моє життя з приходом війни стало нестерпним: кожен день були прильоти ракет, бомбили нашу країну, і вибухів з кожним днем ставало все більше. Я не могла повірити в те, що людей можна так легко вбивати НІ ЗА ЩО.

Маленькі діти, які назавжди залишилися маленькими, не обіймуть рідних. Тварини, які внаслідок війни отримали поранення, не зможуть жити повноцінним життям. Молоді хлопці, парубки, які стоять за нас на фронті, а могли б навчатись, займатись спортом тощо. За що це все, за що...

У кожної людини війна - це своя особиста історія, через яку їй довелося пройти. Багато українців виїхали з країни, покинувши свої домівки. Багато людей наразі залишаються в окупації, бо не можуть виїхати звідти. Багато людей втратили своїх рідних та друзів. Багато людей не можуть вийти з укриттів.

Здавалось, ми маємо опустити руки, розгубитися, зневіритися. Але це не так. Ми не будемо піддаватися емоціям, а будемо стояти до кінця.

Будемо допомагати нашим Збройним силам України, підтримувати одне одного як можемо. Тому що ми, українці, згуртована нація, яка робитиме все задля нашої перемоги. Слава Україні!!!