Пам'ятаю, давно, 2010 року, я поїхав до Ялти з батьками. Думав, що там нічого цікавого й веселого, але я помилявся. Я зустрів там мого найкращого друга.
Я туди їздив знову і знову, наша дружба ставала дедалі міцнішою та міцнішою. Однак коли все тільки починалося 2014 року, ми знову туди поїхали, вважаючи, що війна закінчиться через два-три місяці. Минали місяці, літо закінчувалося, але війна тільки починалася.
Батько поїхав до Донецька по роботі, а я з матір'ю залишилися там ще на деякий час. Прийшла зима, мама дуже сумувала за домом і зважилася поїхати до Донецька несподівано для мене. І я не встиг ні з ким попрощатися, думав, що скоро знову приїду.
Приїхавши останнім потягом до Запоріжжя, я відразу побачив радісні очі батька. Дорогою до Донецька я бачив ці руїни, не міг повірити, що за пів року так змінилося моє місто.
Коли приїхав додому, я сподівався, що все закінчилося, але це було не так. Минали роки, я хотів побачити мого друга, але цього так і не сталося…
