Поки Микола Іванович протистояв загарбникам в лавах тероборони, його власне село окупували
Мені 60 років. Я з села Галаганівка. Життя було добрим, мирним, поки не прийшли «освободители».
Ранком 24 лютого сусідка постукала у моє вікно. Я відчинив вікно, почув вибухи й зрозумів, що почалася війна. Пішов добровольцем у тероборону Херсона. Півроку був на фронті, потім мене звільнили за віком.
Моє село тоді було окуповане, повертатись було нікуди. Раніше я працював на флоті, і мій знайомий з тих часів живе зараз у Польщі. Я подзвонив йому, спитав, чи є робота. Поїхав туди і працював, поки не звільнили Галаганівку. Добре, що зараз зв’язок є. Дочка подзвонила, сказала, що Снігурівку звільнили й довколишні села.
Брат мій на війні та племінник. Одного племінника вже вбили. Двоюрідний брат – командир батальйону, зять – поліцейський, він майже увесь час на війні. З Галаганівки фактично всіх серйозних молодих людей забрали на фронт. Я вірю, що ми переможемо, але якою ціною…
