Імшінецька Каріна, учениця 9 класу Комунального закладу "Миколаївська гімназія" Піщанобрідської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Малафій Вікторія Анатоліївна

Війна. Моя історія

Можливо, моя історія здасться не надто цікавою, драматичною, але для мене, у 2022  році тринадцятилітньої, це було суцільне нерозуміння: війна? Як? Чому? Та це ж неможливо?! Пам’ятаєте ,у Лесі Українки: « Ну, як - таки, щоб воля - та пропала? Це ж так колись і вітер пропаде!» Так, чула, що з боку росії готується наступ, але не вірила.

Адже в школі провели День єднання, 23 лютого я готувалась до контрольної роботи з алгебри…І враз мої сподівання пронизав різкий свист, від якого прокинулась.

Я не відразу зрозуміла, що почалася війна. Зрозуміла лише тоді, коли мені про це сказали. Спочатку мені не було страшно, але в голові  крутилося два питання :" Чому? За що?" Моя сім'я дуже злякалася. Дідусь з бабусею вирішили, щоб я з мамою, тіткою і сестрою поїхали за кордон. Але вони не хотіли робити поспішних висновків, і вирішили почекати і побачити, що буде далі.

Але коли моя бабуся дізналася, що недалеко від нас були російські солдати, то вона сказала нам їхати за кордон. Я не хотіла їхати з дому, але мама мене переконала. Ми знали, куди поїдемо.

Ми поїхали до Фінляндії. Нам було дуже важко туди їхати. Адже ні я, ні сестра ніколи за кордоном не були. Спочатку ми приїхали у Польщу. Там ми пробули близько  тижня – чекали  автобуса, який до Фінляндії мав бути тільки через тиждень. Приїхали у Фінляндію ми 15 березня. З нами приїхало ще декілька сімей. Нас привезли до двоповерхового дому, і там нас зустріли працівники "Червоного хреста". Вони поселили нас в той будинок.

Як тільки настала ніч, загула сирена. Всі повиходили зі своїх кімнат і почали питати, що трапилося. Фіни сказали нам, що це спрацювала пожежна сигналізація, і щоб ми не переживали та пішли відпочивати. До нас багато разів приїжджали пожежники, але добре, що нічого страшного не траплялося.

Через місяць працівники "Червоного хреста " повідомили нам, що всі діти  віком від 7 до 16 років підуть у фінську школу, щоб вивчати фінську мову. Коли я прийшла до тієї школи, то побачила, що дітей було багато в моєму класі. Так в цьому класі я навчалась 2 місяці. Коли наступило літо, я сиділа в кімнаті. Адже на той момент у мене не було друзів. 11 серпня всі діти віком від 13 до 16 років пішли в іншу школу.

Нам показали нашу нову школу та нашу нову вчительку, яку звали Таня. Вона сказала називати її по імені, адже у фінів немає такого звичаю, щоб називати старших на "Ви". Вона нас навчила фінській з нуля, була дуже доброю.

У кінці навчального року Таня повезла нас на екскурсію до столиці Фінляндії - Гельсінкі. Два дні ми провели весело та цікаво. Наступного дня був квест і поїздка додому. Після екскурсії через декілька днів ми з мамою, тіткою і сестрою зібрали речі, щоб повернутися в Україну. В Україну ми приїхали швидше, аніж у Фінляндію.

За кордоном залишилися мої друзі, за якими зараз сумую, але, на щастя, можу з ними переписуватись або й телефонувати. Мене весь час запитують, чи приїду я назад до них. Я казала, що приїду, але коли - сама ще не знаю.

Моє життя змінилося. Як  у Фінляндії, так і після неї. Завдяки цій поїздці  я побачила світ, знайшла багато друзів, багато чого дізналася та навчилася. Але «у ріднім краї навіть дим приємний і коханий». Я рада, що вдома, і з нетерпінням чекаю великої  Перемоги.