Жили добре до війни, а зараз кожен день на нервах. Я не можу ходити, тому під час обстрілів лежала на ліжку, не могла нікуди сховатися. Снаряд падав у дворі, осколками розбило вікна. На стінці висів годинник, і він впали на підлогу. Я весь час читала «Отче наш». Потім мене хвилею скинуло з ліжка. Це було в п'ятнадцятому році. Жах був. В окружності тоді в п'яти будинках посипалися шибки.
Війна змінила мій побут. Зараз я не можу поїхати до родичів, потрібен паспорт, дороги закриті. Невідомо, коли все закінчиться.
Все відбилося на здоров'ї, постійно в депресії, п'ю таблетки. Телефон задзвонить, а я вже смикаюся.
