До війни було звичайне життя, жили добре. Діти та онуки поруч з нами. Під час військових дій нікуди не поїхали, весь час перебували тут. Сиділи в підвалі з п'ятирічним онуком. Було важко, але пережили.
До війни їздили відпочивати на море, могли щось планувати. Щоліта відвідували Крим, їздили в Краснодарський край. Зараз у нас "сіра зона" і досі йдуть обстріли. Стало тихіше, звичайно, але війна не припиняється.
Все почалося в 2014 році в Слов'янську. 23 січня 2015 року перший снаряд впав біля ринку. Це було моторошно, не передати словами.
Я навіть вела зошит, коли ми кожен день сиділи в підвалі. Наше місто повністю обстрілювалося.
Я живу на дев'ятому поверсі, в квартирі велика лоджія, і коли у дворі впав снаряд, вона вся посипалася. Не було світла, опалення, газу, але ми все пережили. Ремонтні бригади працювали швидко. Коли були сильні обстріли, ми ховалися в підвал, там і ночували.
Страх був жахливий. Хотілося б забути все, але особливо один випадок. У лютому, години в три дні начебто була тиша, і раптом снаряд потрапляє в газову трубу. Ми впали на підлогу, всі вікна відкрилися і на вулиці палахкотить газ. Запам'яталося, що зайдеш в магазин, а людей немає. Ми раділи кожному, хто повертався. Донька їздила під кулями на роботу.
Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова, велике йому спасибі.
Хочеться стабільності. Ми пережили війну, але жити стало складніше.
