Лагута Єва, МК-11 група, Харківський фаховий коледж технологій та дизайну

Вчитель, що надихнув на написання — Ірина Володимирівна Грицай

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Того дня, 24 лютого коли почалася війна. Я пам’ятаю, як ніби це сталося вчора. Ранкові новини принесли з собою страх. Мені здавалося, що світ перевернувся в одну мить, Я дивилася на маму, тата, брата — у їхніх очах відображалися ті ж емоції, що і у мене. Було дуже лячно. Ми всі думали що буде далі? Чи буде все так, як раніше?

Перші дні війни були найстрашнішими. Я не змогла звикнути до того, що кожен вибух буде дуже близько. Коли ми чули сирени чи звуки вибухів, усі миттєво кидали все й бігли до підвалу. Я пам’ятаю, як у перший раз ми бігли в підвал, хапали все що було поряд. Мої руки тремтіли, і серце калатало так, що мені здавалося, ніби воно вибухне від страху. Прильоти були десь близько, й це відчувалося в кожній моїй кістці.

У підвалі час йшов нестерпно довго. Ми сиділи там годинами, слухаючи приглушені вибухи, намагаючись не показувати один одному свій страх.

Мама намагалася триматися спокійно, заспокоюючи мене та мого брата. Брат намагався не подавати виду, що він боїться за нас всіх.  

Кожен новий день ми вчилися жити в нових реаліях, війна стала частиною нашого життя, і ми змушені були звикнути до цього.

Спочатку було дуже важко, але з часом ми стали сильнішими.

Ми навчились підтримувати один одного у найтемніші моменти, сподіваючись, що кожен новий день принесе з собою світло. Я почала більше цінувати кожну мить із рідними, усвідомлюючи, наскільки важливо бути разом.

1000 днів війни змінили мене назавжди. Я навчилася жити зі страхом, але не дозволяти йому керувати мною. Я зрозуміла, наскільки мені важлива підтримка близьких, наскільки важливо бути сильним не лише для себе, а й для інших. Війна навчила мене бути стійкою, цінувати кожен день і вірити, що мир настане. Ми пережили багато, але я вірю, що попереду — нове життя, без страху і болю де я можу знову мріяти і планувати майбутнє.