Білоусова Анна, 2 курс, Таращанський технічний та економіко-правовий коледж

Вчитель, що надихнув на написання — Козачук Олена Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна це не просто конфлікт на фронті. Це мільйони людських доль, що змінилися назавжди. Для мене тисяча днів війни стали не лише періодом випробувань, але й часом глибоких змін, зростання та усвідомлення.

Все почалося 24 лютого 2022 року. Я прокинулася, як завжди почала збиратися до школи, коли почула по телевізору в новинах, що почалася війна. Ще день до цього я не могла  й уявити, що в цей злощасний день моє життя зміниться назавжди. Першу неділю в Миколаївській області все було достатньо спокійно, але 4 березня після окупації Херсона все стало набагато гірше. Тривоги тривали постійно, але з часом їх і не було чутно через відсутність світла.

Перший час ми ховалися в підвалі, але коли світла не було по 2-3 дні ми сиділи в домі. З часом зник і зв'язок, після цього ми з мамою вирішили, що вже час виїжджати.

Коли ми виїжджали на машинах скотчем клеїли напис "Діти", оскільки в будь-який момент по дорозі може проїжджати російська техніка. А для них навіть "зелені коридори" не є завадою розстріляти. Поки ми не виїхали з області, водій питав у водіїв інших авто, які їхали на зустріч чи "чисто". Тобто чи немає небезпеки. Під час дороги у наших друзів, які їхали позаду нас, постійно ламалася машина, наче щось заважало їм виїхати. Але ми змогли це зробити, незважаючи ні на що. Ми зупинялися на ніч у Вінницькій, Хмельницькій та Івано-Франківських областях, оскільки комендантську годину ніхто не скасовував.

Насправді в мене не було сильного переживання, коли я покидала своє місто. Скоріше всього через те, що я була постійно в стресі.

Всі емоції від пережитого я відчула вже в Польщі, я два тижні не хотіла виходити з дому.

Я не могла впоратися з хвилювання за рідних і за друзів, які залишилися там вже під час окупації. Мені пощастило, я встигла виїхати за 6 днів до окупації, а вони ні. Але з часом мені стало легше, я пішла в польську школу, знайшла нових друзів і нарешті вийшла з того жахливого стану. Родичі та друзі вийшли на зв'язок, вони також виїхали з міста, але "зеленими коридорами". Багато кого війна розкрила з нової сторони, як з гарної, так і з поганої.  Я зрозуміла, хто мої справжні друзі, а для кого я просто була зручна.

 Для мене цей місяць став найгіршим в житті, стільки негативних емоцій я не відчувала ніколи. Але також це допомогло мені стати більш витривалою як фізично, так і морально. Я нікому не побажаю пережити таке, хоча знаю, що багато хто пережив набагато гірші події, ніж я. Але у кожного своя історія, і у кожного вона трагічна по своєму.