Селевко Анна, 10 клас, комунальний заклад «Харківський ліцей №168 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе – Криворучко Світлана Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Важко усвідомити, що вже минула тисяча днів відтоді, як війна змінила наше життя назавжди. З кожним днем ці моторошні цифри зростають, але складніше прийняти те, що війна перетворилася на значну частину нашої буденності. Кожен ранок, коли ти прокидаєшся і чуєш тишу, сприймається як безцінний подарунок. А кожен вечір — це маленька перемога над випробуваннями, які мужньо долає кожен українець.

24 лютого 2022 року стало точкою неповернення для мільйонів українців, зокрема й для мене.

Тоді, як і багато інших співвітчизників, я не могла повірити, що в 21 столітті можлива така нещадна війна. З того дня моє дитинство завершилося. Новини, які ми безперервно переглядаємо, замінили нам фільми та книжки, а перші звуки волаючих сирен змінили відчуття спокою, безпечності на постійний страх. Той зимовий день був холодним і сонячним, але всередині панувала лише порожнеча.

1000 днів… Якими б вони були в мирній Україні? Якби не повномасштабне вторгнення, я б змогла здійснити свою мрію і стати балериною.

У мене були заплановані концерти в ХНАТОБі на 26 лютого та 3 березня 2022 року, де я мала танцювати в балеті. Спершу я вірила, що це лише на кілька днів, що це нестямний жарт, а ми з дівчатами знову зустрінемося в балетній залі, розімнемося, станцюємо свої варіації та зі спокійною душею повернемося додому. Дуже хотілося, щоб відбулося саме так. Але реальність виявилася зовсім іншою.

Перші спроби повернутися до танців відбувалися в окупованому рашистами селищі, де, попри все, я намагалася таємно тренувати класичний танець, навіть під гуркіт гелікоптерів і під пильним поглядом озброєних чужинців.

Війна перевернула моє життя і змінила сприйняття світу. Вона стала частиною моєї особистої історії. Я вже не сприймаю моменти тиші як щось належне. Кожен день, коли Харків не чує вибухів, коли я можу вийти на вулицю, зустрітися з друзями або піти на танці — це маленька перемога. Я навчилася цінувати найпростіші речі — світанки, розмови з батьками, навіть можливість здобувати освіту онлайн.

Війна змусила взяти на себе відповідальність за своє життя і за все, що мене оточує.

Ця тисяча днів стала випробуванням для кожного з нас. Це був час болю і втрат. Але ми змінилися і, головне, стали сильнішими. У нас більше немає ілюзій, що безпека — це те, що дається назавжди. Ми зрозуміли, що свобода має високу ціну, і тепер українці готові платити її заради майбутнього наших дітей, заради нашої країни.

Моя історія війни була нелегкою, але я знаю, що це лише частина великого шляху, яким іде мій український народ.

І цей шлях веде нас до перемоги, до миру, якого ми всі так прагнемо. Я вірю, що наші зусилля не даремні і попереду нас чекають кращі часи. Ми вистояли і будемо стояти далі, бо ми — Україна!