Лихоліт Анна, 10 клас, комунальний заклад «Харківський ліцей №168 Харківської міської ради»
Учитель, що надихнув на написання есе – Прощай Олена Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів — це 24 тисячі годин, які вимірювалися життям та смертю, які змінили долю мільйонів. Чи могли ми уявити, як один день може стати вирішальним для долі цілої країни?! Війна...

Ранком 24 лютого крізь сон я почула звуки дуже важкої техніки.

Після них були сильні вибухи. Я прокинулася. Нічого не розуміючи, пішла до мами, яка розмовляла з татом по телефону. Єдине, що я почула: "Збирайте речі!" Виглянувши у вікно, було видно, як люди в паніці бігали, збирали все, що тільки могли.

Вдень приїхав тато з роботи і ми поїхали під Харків до бабусі. Коли їхали по дорозі, здавалося, ніби це просто страшний сон.

На землі лежали розірвані снаряди, розбиті танки і мертві люди. З кожним днем було все страшніше. Над головою літали ворожі літаки та гвинтокрили, постійні вибухи. Безсонні ночі в сирому темному підвалі, знищені мрії, зламане майбутнє, постійні сльози та стрес...

Та навіть у такий важкий час моя сім'я не покинула свою країну, не виїхали за кордон! Ми повернулися до рідного Харкова.

Я пройшлася районом і моє серце обливалося кров’ю: розбиті та розвалені будівлі, магазини, всюди скло та кров. Відчуття, ніби це страшний сон. Не вірилося, що це все наяву. Страх, злість, бездіяльність та стиснуте серце від болю не давали спокою.

Зрозуміла, що не можу сидіти склавши руки, почала допомагати тим, хто цього потребує. Це стало головною метою.

Разом із представниками учнівського самоврядування виготовляємо окопні свічки, розпалювачі, обереги, беремо участь у благодійних акціях. Організовуємо збір їжі, одягу, наборів гігієни, грілок для ЗСУ. Допомагаємо переселенцям, які залишилися без нічого. Це дає віру в перемогу та світле майбутнє!

Пройшло вже багато днів та місяців, але війна, на жаль, ще не закінчилася. Я все більше і більше бачу покалічених людей, нові руйнування, сльози, біль та тривогу.

Але навіть у таких умовах моя країна та улюблене місто Харків НЕ ЗДАЮТЬСЯ! ЖИТТЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ!!! Всі ми стали єдиним цілим.

1000 днів війни змінили кожного, залишивши глибокі та болючі рани в наших серцях і нашій землі. Але разом із ними залишилася пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.

І навіть зараз, пишучи це есе, чую постріли за своїм вікном. Знаю, що наш народ незламний, ми витримаємо все! Треба лише пам’ятати, що після кожної ночі настає світанок, після кожної війни настає мир!

І тепер наш обов’язок — зробити все можливе, щоб наступні 1000 днів стали часом миру та відновлення.