Скарбенчук Вікторія, 10 клас, Ірпінський академічний ліцей НУБіП України

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лук'янченко Лариса Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Чи боялися ви війни так само, як і чекали на неї через відчуття безвихідності? Кожен підліток, напевно, хоча б раз стикався з думками, які не повинні були з'являтися в нашій голові. Смерть. Найлегший вихід із будь-якої ситуації, коли руки опускаються, а ти починаєш вірити, що це єдиний спосіб уникнути болю. Ти виправдовуєш себе і жадаєш цього, ніби це найхоробріший вчинок.  

Сім'я. Найближчі люди, яких ти відштовхуєш, ніби вони ніколи не були поруч, ніби вони не важливі. Тоді єдиним виходом здається сон. Заплющуєш очі й мрієш про тишу, яка ніколи не приходить.

Одного разу все змінилося. Спалах. Вібрує телефон, у коридорі увімкнене світло, метушня, але ніхто не заходить у кімнату, щоб нагадати про школу чи про контрольну, до якої ти не була готова. Що було б, якби я не піднялася тоді з ліжка? Можливо, подумала б, що це сон. Але коли чуєш плач - плач, який буває лише раз на рік, - ти розумієш, що це щось більше. Війна. Одне слово, яке змусило одягнутися швидше.

А далі - туман. Прокидаєшся в місті, де тебе ніхто не чекав, а ти не хотіла бачити нікого. Заберіть мене звідси!

Наступні дні були наче сон, який постійно повторюється. Перед очима краєвиди гір і незвіданих місць, де не гудуть сирени, де всі живуть мирно кожної ночі. Але ми так і не поговорили з тих пір, хоч пройшли через стільки разом. Ненавидимо ми одне одного? Чому слова підтримки звучать так холодно, а обійми відчуваються порожніми?

Пройшло лише три роки, але за цей час я змінилася більше, ніж за все своє попереднє життя. Я намагалася змінити все навколо, але війна залишила свій відбиток.  

Чи зустріла б я всіх вас, якби не війна? Це болюче питання. Війна відкрила переді мною прірву темряви, але саме в цій темряві я побачила світло. Світло - це люди, які врятували мене від самої себе, які були готові підтримати, навіть коли я не пускала їх до себе. Кожного дня я питаю себе: якщо я не скажу сьогодні, як сильно вас люблю, чи матиму таку можливість завтра? Я почуваюся егоїсткою, але водночас дякую всесвіту, що маю змогу прокидатися з тими, хто мене цінує.  

Я нарешті хочу жити і сміятися.