Віталій до останнього не вірив, що у ХХІ столітті можлива війна. Навіть перші вибухи здавалися сном, який ось-ось мине. Але коли російська ракета зруйнувала будинок поруч, ілюзії зникли - залишати родину в Києві стало надто небезпечно. Віталій вивіз близьких на Поділля, а сам повернувся до столиці, яка зустріла його барикадами й блокпостами. Тепер нічні тривоги й проліт «шахедів» стали буденністю, та, попри страх і небезпеку, він лишається у Києві, намагаючись дивитися долі прямо в очі.