Ольга добре пам’ятає той день, коли її рідний Київ здригнувся від перших вибухів. Уже наступного ранку вона сіла у переповнений потяг, прямуючи до батьків на Хмельниччину. Атмосфера в вагоні була пронизана страхом і напругою, а в голові крутилася думка: чи повернеться вона ще колись додому? І яким же було щастям знову ступити на київські вулиці, відчути своє життя, хоч і змінене назавжди. Тепер будні Ольги - це нічні тривоги й обстріли, а вранці - робота й звичний ритм мегаполіса, де кожен тримається за внутрішню силу, аби не дати війні зламати себе.