Дегтяренко Тетяна, вчитель, Державний навчальний заклад «Олександрійський професійний ліцей»  

«1000 днів війни. Мій шлях»

Коли 24 лютого 2022 року прокинулася під тривожний звук сирен, я не могла уявити, що цей день стане точкою відліку для моєї родини, нашої країни, всього світу. Син ще спав, і я, з трепетом у серці, намагалася зрозуміти, як пояснити йому цю нову реальність. Тоді мені стало зрозуміло, що війна – це не лише розрив кордонів, але й розрив душ.

Перші дні були найскладнішими. Ми дивилися постійно новини, а в повітрі панувала атмосфера страху та невизначеності.

Я намагалася зберегти спокій заради сина, але кожен вибух за стінами ламав моє серце. Як пояснити дитині, що його друзі роз’їжджаються, що треба назавжди покинути власний дім.  Я вирішила, що моя місія – захистити його від жахів війни, знайти в собі сили, щоб стати опорою. Минав час, і війна поступово стала частиною нашого життя. Я навчилася новим навичкам: як швидко збирати речі, як шукати притулок, як орієнтуватися в інформаційному потоці, який міг би змусити нас панікувати. Але я також дізналася, що в країні є люди, які готові допомогти.

Місцеві волонтери почали діставати гуманітарну допомогу, ділилися їжею, одягом і навіть грошима. Я зрозуміла, що в горі можна знайти людську доброту.

З початком навчального року я вирішила, що син має продовжити навчання. Ми створили онлайн-групи, з’явилися нові можливості для навчання, а вчителі ставали справжніми вчителями не лише знань, а й мужності. Я дивилася, як з його обличчя зникали страхи, і в серці розцвіло відчуття надії. Війна не зупинила нас, вона тільки зробила нас сильнішими.

Я почала пишатися своєю країною, людьми, які щодня встають на захист. Я навчилася цінувати прості радощі – спільні перегляди кіно, посиденьки за вечерею, де ми разом сміялися і плакали.

Ось і настали 1000 днів. Ми пережили стільки втрат, стільки жаху, але й стільки героїзму, відваги, і, найголовніше, любові. Я навчилася любити ще більше, цінувати моменти, які до війни здавалися звичайними. Я усвідомила, що кожен ранок, коли ми прокидаємося, – це перемога. Я дякую всім героям, нашим мужнім воїнам, завдяки яким настає цей світанок.

Сьогодні війна триває, але мій шлях – це не лише боротьба з бідами. Це шлях до свідомості, що внутрішня сила і підтримка одне одного здатні подолати навіть найгірші випробування.

Я мати, яка бореться за майбутнє свого сина, за його мрії, за мир у нашій країні. Я вірю, що перемога неодмінно прийде, і в той день ми піднімемо голови до неба, вдячні за кожен новий день, який ми змогли провести разом. Ці 1000 днів зробили мене сильнішою. Я вірю в те, що ми ще будемо щасливими. Ми зможемо все подолати.