Я жила в Михайлівці. Коли почалась війна, не розуміла, що відбувається. Донька попросила мене забрати до себе онука. Думала, так буде краще. Селище опинилось в окупації. Мені було дуже страшно. Я почала допомагати людям, яким потрібно було виїхати. Таких поїздок було близько десяти.

Голову селищної ради взяли у полон. Два місяці його не було. Потім його депортували. 

Мої діти були в Маріуполі. Я не знала, що з ними відбувається. Намагалась їх вивезти, але не змогла - мене не пустили в Маріуполь. Потім діти виїхали через Європу. Я дізналась, що донька допомагала людям, як могла. Вона медик за освітою, хоча тоді ще не закінчила навчання. На її руках помер шістнадцятирічний хлопчик від осколкового поранення. В Маріуполі було справжнє пекло. 

Зараз я живу в Запоріжжі. Сподіваюсь, війна скоро закінчиться.  Хочу повернутись додому та допомагати людям.