Чех Евеліна, 8 клас, КЗ ЛОР "Сокальський академічний ліцей імені Т.Шевченка"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хриплюк Наталія Анатоліївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року я, як зазвичай, йшла до школи, навіть не підозрюючи, що надворі відбувається щось надзвичайне. Вулиці були дивно порожні, але я не надавала цьому великого значення. Коли я прийшла до школи, клас був порожній та я не звернула на це увагу.

Але коли до мене раптово подзвонив тато і забрав додому, я нарешті дізналася, що сталося: розпочалася повномасштабна війна.

Того дня моє життя змінилося назавжди.

Мій тато, не вагаючись, вирішив піти захищати Україну. Я пам’ятаю, як він обійняв мене, мою сестру і молодшого брата. Пообіцяв повернутися і сказав, що робить це заради нашого майбутнього. Я відчула страх і гордість водночас: страх - за тата і гордість - за його мужність.

Після цього у нашій сім’ї все стало іншим. Ми з мамою залишилися вчотирьох: я, сестра, брат і мама. Вперше я зрозуміла, як важливо підтримувати одне одного, особливо коли найрідніша людина далеко. Я стала більше допомагати мамі по дому, а брату - з уроками, підтримувала сестру, коли їй було сумно чи страшно. 

Ми всі стали ближчими, навчилися цінувати кожен день разом.

Ми почали допомагати іншим: разом донатили на ЗСУ, збирали речі для тих, хто приїхав до нашого Сокаля з небезпечних регіонів. У нашому містечку немає великого волонтерського центру, але кожен допомагає, чим може. Я бачила, як сусіди діляться продуктами, одягом, підтримують переселенців добрим словом.

Особливо мені запам’яталося, як до нашої школи перевелися двоє учнів з Миколаєва. Вони були дуже замкнуті, сумні, і я зрозуміла, що їм важко звикнути до нового життя. Я намагалася підтримати їх, допомогти адаптуватися, стати для них другом.

Ми разом готували домашні завдання, гуляли містом, ділилися своїми історіями. З часом вони почали усміхатися частіше, а я відчула, що навіть маленька допомога може бути дуже важливою. 

Під час війни до нашого будинку приїхали нові сусіди - родина з Києва, які оселилися у своїх родичів, що мешкали тут раніше. Зізнаюся, ми з ними не дуже ладимо. Вони тримаються осторонь, не спілкуються з нами, як це іноді буває між сусідами. Спочатку це здавалося дивним, адже у важкі часи всі шукають підтримки. Але з часом я зрозуміла: у кожного свій спосіб переживати стрес і втрату дому.

Можливо, їм просто потрібно більше часу, щоб звикнути до нового життя.

Війна навчила мене цінувати прості речі: родину, друзів, мирне небо над головою. Я зрозуміла, що сила допомоги – це не лише великі вчинки, а й щире бажання підтримати одне одного у складну хвилину. Я пишаюся своїм татом і всіма, хто боронить нашу країну, і вірю, що разом ми обов’язково переможемо. Навіть у маленькому містечку кожен із нас може зробити свій внесок у спільну справу, а підтримка близьких і готовність допомагати іншим роблять нас сильнішими.

Особливо важливою для мене стала підтримка мами. Вона завжди знаходила слова, які заспокоювали мене й моїх молодших брата та сестру. Ми разом готували вечерю, обговорювали новини, ділилися своїми переживаннями.

Я бачила, як мама хвилюється за тата, але намагається не показувати цього нам. Її сила і витримка стали для мене прикладом. Я зрозуміла, що навіть коли дуже страшно, потрібно триматися заради тих, хто поруч.

Мої молодші брат і сестра також змінилися. Вони стали більш відповідальними, допомагають по дому, підтримують мене, коли мені сумно. Ми разом малюємо малюнки для тата, пишемо йому листи, надсилаємо фотографії. Це допомагає нам відчувати, що він поруч, навіть якщо фізично далеко.

Я також беру участь у шкільних благодійних акціях. Ми збираємо кошти на потреби ЗСУ, організовуємо ярмарки, де продаємо власноруч зроблені вироби. Це не лише допомога армії, а й можливість відчути себе корисною, причетною до спільної справи.

Кожна гривня, кожен малюнок, кожне добре слово – це маленький внесок у нашу перемогу.

Війна навчила мене бути вдячною за все, що маю: за родину, друзів, спокійні ночі, можливість навчатися. Я зрозуміла, що найбільша цінність – це люди поруч, їхня підтримка і любов. Я мрію, щоб тато повернувся додому, і ми знову були разом. Я вірю, що це станеться, бо сила допомоги й любові здатна подолати будь-які труднощі.

Мій досвід показав: навіть у найскладніші часи можна знаходити сили допомагати іншим. Це не завжди щось велике – іноді достатньо просто бути поруч, вислухати, підтримати. Я впевнена, що саме завдяки цьому ми переможемо і збудуємо щасливе майбутнє для себе й усієї України!