Я жила в Старобільську. У перший день війни прокинулась від вибуху. Було дуже гучно та страшно. Я не очікувала такого, не могла подумати, що може статись таке. Містом йшли колони танків. Росіян було дуже багато. Я їздила до мами у сусіднє село, бо вона жила одна. Довгий час продукти не завозили, тож я їй носила свої. 

Я працювала дистанційно вчителем української мови та літератури, ризикуючи. Це був жах. Я намагались це приховати, як могла. 

Зараз я чекаю повернення додому. Виїхати вдалось, а ось мама залишилась в окупації. Кожного дня сумую за нею та хочу побачити. Мама дуже старенька, чекає мене щодня.