Лушпай Захар, 3 курс, Державний навчальний заклад «Теофіпольський професійний аграрно-промисловий ліцей»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вальчук Жанна Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я переселенець із міста Попасна Луганської області, і вже майже 1000 днів як для мене триває війна, яка змінила моє життя назавжди. До війни я був звичайним підлітком. Жив у рідному місті, ходив до школи, проводив час із друзями, мріяв про майбутнє. Я мав стабільне життя та ніхто не міг передбачити таких жахливих змін.  Попасна - це невелике місто, де я відчував себе в безпеці. У мене було звичайне життя - з проблемами, радощами, мріями та планами на майбутнє.

Я навіть не міг уявити, що таке жахіття, як війна, може зруйнувати це все. Нажаль, це сталось.

Коли розпочалися активні бойові дії, наше життя в Попасній змінилося в один момент. Я досі пам'ятаю, як вперше почув звуки вибухів, побачив уламки будинків і паніку на обличчях людей. Все це мене дуже лякало. Ми не хотіли вірити, що ці жахливі події затягнуться надовго. Сподівалися, що це тимчасово, що скоро все повернеться до нормального життя. Але кожен новий день приносив усе більше руйнувань і страху. Постріли, вибухи, постійна напруга не вщухали. Та з кожним днем ставало все гірше.

Я не міг більше нормально жити, ходити до школи, зустрічатися з друзями. Нарешті, коли стало зовсім небезпечно, ми вирішили покинути Попасну.

В той момент, пам’ятаю, в моїй голові повністю змінилися думки. Я підсвідомо запрограмував себе та свій організм на збереження свого життя та життя найріднішої мені людини в світі – мами. Це рішення для нас було рятівним, хоч і дуже небезпечним та складним. Мені досі боляче згадувати усе, що довелося пройти. Дорога вела в невідомість. Та, нарешті, важкий шлях випробувань та розчарувань привів нас до тихого містечка Теофополь. Тут ми розпочали життя з нової сторінки.

Спочатку було складно - нове місто, нові люди, все чуже. Мені здавалося, що я ніколи не зможу звикнути.

Та у серпні 2022р. я вступив до Теофіпольського аграрного ліцею. Було важко зосередитися на навчанні, бо думки постійно поверталися до рідного міста. З часом стало трохи легше. Я знайшов нових друзів, які підтримали мене. Вони не дивилися на мене як на чужого, і це дуже допомогло. Викладачі допомогли поринути у світ навчання. Зараз я здобуваю спеціальність, яка дає мені надію на майбутнє. Це відволікає мене від сумних думок про війну і допомагає рухатися вперед. За ці 1000 днів я багато чого зрозумів. Найважливіше - це те, що потрібно цінувати кожен день і не здаватися, навіть коли здається, що все втрачено.

Я дуже сумую за Попасною, але розумію, що зараз мій дім тут, у Теофополі, і я повинен продовжувати свій шлях.

Я мрію, що одного дня зможу повернутися додому. Можливо, Попасна більше не буде такою, якою я її пам’ятаю, але це все одно моє рідне місто. Водночас я розумію, що Теофополь назавжди залишиться важливою частиною мого життя, тому що саме тут я знайшов нових друзів, отримав нові знання і зрозумів, що навіть у важкі часи можна знайти підтримку. Ця війна змінила мене. Я став сильнішим, серйознішим. Я не знаю, що чекає мене в майбутньому, але знаю, що готовий йти далі і долати труднощі.

Ці 1000 днів показали мені, що життя триває, навіть якщо все здається безнадійним. І я вірю, що попереду ще багато хорошого.