Вітаю, Святий Миколаю! Мене звати Микита. Я пишу тобі вперше в своєму житті. Мені вже 2 роки, я вже багато розумію, але писати ще не навчився, тому зараз мені допомагає мама. Я народився у дуже гарному місті Запоріжжі. Через війну я з мамою зараз живу у моєї бабусі в селі Гарбузівка на Дніпропетровщині. Тут цікаво, можна багато гуляти на дворі, годувати курчат, гратися з собачкою та котиком. Влітку тут багато квітів, гарне блакитне небо, смачні фрукти. Я товаришую з двома хлопчиками Микиткою та Орестом. Незважаючи на те, що вони старші за мене, нам весело грати у м’яч або квача.

Мені лише 2 роки, але я маю бути сильним та сміливим, тому що я мамин та бабусин захисник. Так сказав мій тато, коли збирався до війська захищати нашу країну. Я дуже сумую за татом. Головне моє бажання – щоб війна скоріше скінчилась і тато приїхав та забрав нас з мамою додому до нашого рідного міста. Щоб ми знов разом гуляли у парку, татко читав мені казку або співав колискову на ніч. Ще я давно не бачив бабусю Наталю та дідуся Сашу, які залишились у місті.

Ти знаєш, Миколаю, хоча мені лише 2 рочки, я вже рахую до 20, та майже вивчив абетку!

Я вдячний нашим збройним силам за те, що можу спокійно спати вночі, у ліжечку. Бабусям, дідусю, мамі за те що вони роблять усе для того, щоб моє дитинство було веселим та безтурботним незважаючи на обставини. Татові за те, що захищає мене.

Я мрію про те, що дуже скоро не буде повітряних тривог, страху, болю, розтрощених домівок. Буде чисте небо, прогулянки на дитячому майданчику, дитячий садок і про велику пожежну машину :) я вже вивчив, що вона червоного кольору.

Вірю, що ти існуєш та виконаєш бажання усіх діток! Бувай!