Живу в Петропавлівці та під час воєнних дій нікуди не виїжджала. Живу сама, донька працює, і я їй допомагаю наглядати за чотирирічною онукою.

Того дня, коли ми почали стріляти, донька лежала в лікарні, і я боялася йти до неї. Було страшно. У 2014 році я потрапила до лікарні, мені робили операцію з видалення жовчного міхура. У цей час стріляли – і у будівлі лікарні вилітали шибки.

Нині відносно спокійно. Стріляють, але далеко. Хотілося б усе забути, щоб закінчилася війна, щоб був мир, добробут і здоров'я.