Я весь час проживаю у Петропавлівці. З початком військових дій нікуди не їхав і залишався вдома. У 2017 році у нас син народився, зараз він ходить у садок.

До війни ми жили безтурботно та весело. У мене було цікаве студентське життя, ми не переймалися ні про що.

Я бджоляр, у полях тримаю пасіку. Коли почали летіти гелікоптери і стріляти по Щастю, було дуже страшно. Ці моменти запам'яталися. А потім були бомбардування, пішли танки.

Наразі Луганськ для нас закрили, це незручно, нікуди вільно не виїдеш. Ми з дружиною як працювали у Петропавлівці, так і працюємо. Хотілося б забути, як ми ночували у підвалах, як на блокпостах на нас направляли автомати. Було дуже страшно. І під мінометний вогонь також потрапляли, приємного мало. Це був найважчий час.

Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, нам давали продуктові набори. Як бджоляр, мені допоміг Червоний Хрест.

Найбільше хотілося б повернутися в те життя, яке було до війни.