Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Лідія Михайлівна

«Я щодня телефонувала. Живий? Неживий?»

переглядів: 683

Усе дуже важко. Із дорогами все жахливо, тому що стоять блокпости. Розірвані зв’язки з дітьми і плюс пандемія. У нас дуже маленькі пенсії, тому що не вистачило стажу.

Ми колупаємося у своїй землі, чогось бракує, чогось не вистачає. До війни чоловік працював, я вже була на пенсії. Матеріально все було нормально, можна було вільно пересуватися. Ремонти робили, а зараз не робимо нічого. Сидимо в одній кімнаті, у кухні, топимо грубку. Газу в нас немає, раніше був і нам було легше. Зараз потрібно купувати вугілля. Піч почне диміти – ми починаємо її чистити, а будинок стоїть холодний. Ми там і не живемо, тому що неможливо його опалити, потрібно занадто багато вугілля та грошей на опалення. Що говорити, війна є війна. Хоч нібито й мирно, але поки нічого хорошого. Скаржитися не треба, тому що може бути ще гірше.

Намагаємося якось тримати себе в межах і не вельми розпускатися, тому що треба виживати.

Діти приїжджали, відпочивали, було весело... трава, полуниця, малина, огірки, помідори. Усе було нормально, а потім трах-бах – і все.

Війна в Мар’їнці почалася 12 липня 2014 року. Нас обстріляли. Хоча вона була й раніше, коли ми садили картоплю, летіли якісь літаки. Це було так страшно! А потім почалися підвали... Я виїжджала на деякий час. Повернулася, бо чоловік залишався тут один. Я щодня телефонувала. Живий? Неживий?

Я щодня телефонувала. Живий? Неживий?

Зв’язок був поганий, світла не було, однак довелося повернутися. Якби зразу удвох виїхали, а так людина залишилася тут, і мені треба було їхати. Діти роз’їхалися. Одні в Донецьку, інші в Києві. Спілкуємося, але з тими, що в Києві, простіше. А з Донецьком дуже складно, можна сказати, ніяк.

Із продуктами зараз нормально, хоч вони і подорожчали. Медикаменти теж є в аптеках, але все дуже дорого.

У 2014 році нам була допомога, просто величезне значення її для всіх. Ми ж тут голодували. І для нас це була допомога, звичайно, дуже хороша: і крупи, і масло, і цукор. Було дуже важко. Тоді ніби всі забули про нас, а тут хоч якась підтримка була, тим паче регулярно, щомісяця.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Мар'їнка 2014 2021 Аудіо Історії мирних жінки чоловіки пенсіонери молодь 2014 переїзд психологічні травми обстріли втрата роботи безпека та життєзабезпечення здоров'я непродовольчі товари робота літні люди (60+) малозабезпечені перший день війни їжа розлука з близькими 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій