Я жила в окупації декілька місяців. Російські війська зайшли, мені стало дуже страшно. Ліків не було, аптеки в селі не працювали. Харчувалась тільки тим, що було у мене вдома. Магазини також зачинилась в перші дні війни. 

Я проводжувала працювати в лікарні в амбулаторії. Часто бачила колони російських військ. Ніколи не думала, що таке побачу. Потім я почала пересуватись селом з білою хустинкою на руці. Іноді доводилось проходити з-поміж військової техніки. 

Мій чоловік потребував гемодіалізу – у нього не працювали нирки. Саме тому потрібно було терміново виїжджати з села. 

Зараз я живу в Запоріжжі. Чоловік помер, я залишилась одна. Винаймаю кімнату у старенької бабусі. На нормальне житло у мене грошей не вистачає. 

Мій син та рідна сестра залишились в окупації. Іноді я з ними зв’язуюсь. Їм складно покинути рідну домівку. Сподіваюсь, що село скоро визволять, і я з ними побачусь.