Скорокиржа Катерина, 10 клас, Мамалигівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе — Захарія Катерина Борисівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Ми вдвох… я і мама… Тато, як і раніше, за кордоном працює. Брат в лавах ЗСУ. Він — військовий, наш захисник. Так, мій старший брат, наш спокійний, добрий, домашній Денис — військовий. Ми дуже хвилюємося за нього, віримо, що все буде добре, чекаємо.

Я ходжу до школи, мама працює. Як живемо? Як усі, ні — як більшість. Сумуємо. Часто плачемо. Чомусь все рідше посміхаємось і радіємо. Мріємо лише про те, щоб якнайшвидше закінчилася війна і ми всі разом, нашою сім’єю були разом. Не має значення, що будемо робити, про що говоритимемо, головне — будемо разом!

Хто б міг подумати, що в 21 столітті буде війна?! Що мільйонні кошти будуть витрачатися на зброю, а не на мирне будівництво, школи, лікарні…

Записую свої думки, а сльози знову душать мене… Хочеться кричати на весь світ:
— Люди, чому так? Чому в 15 років я маю плакати, боятися, здригатися від сирен? Чому ми не можемо, як раніше, жити, любити, мріяти?

У нашому ліцеї ми часто проводимо благодійні ярмарки для збору коштів на потреби ЗСУ, допомагаємо військовослужбовцям.

Кожного разу я думаю, що це й для мого брата, це ж йому буде тепліше в холодному окопі, це ж і він питиме гарячий чай зі смачним печивом… Він, його друзі, такі ж молоді хлопці, яким випала доля воювати, захищати мій, наш мирний сон.

Найбільше мені шкода маму. Вона постійно сумує, намагаючись вдавати заклопотану, береться за будь-яку роботу, тільки б не сидіти, не відпочивати, не думати.

Тато з братом завжди казали про нас: наші дівчатка… Як мені хочеться знову стати маленькою, зігрітися у тата на руках, схилити йому на плече голову й посміхатися до ще зовсім юного братика, який тримає маму за руку, і ми всі разом ідемо нашою вулицею… Всі разом!

Я хочу жити в мирній країні, хочу спокійно мріяти про своє майбутнє, готуватися до дорослого життя.

Хочу дружити, малювати, читати книжки і писати твори про літературних героїв, а не про війну!
Хочу мріяти про майбутнє моє, моєї сім’ї, усієї України.

Я хочу, щоб війна скінчилася, щоб була перемога, щоб ми танцювали у святковому вбранні. Хочу, щоб було відбудовано все, що за ці дні, місяці, роки війни зруйновано та знищено ворогом.

Вірю, що моя мрія, як і мрія всіх нас, неодмінно здійсниться. Україна буде жити навіки! Буде процвітати, розвиватися й будувати світле майбутнє!