Коли почалась війна, росіяни зайшли в село. Я був вдома, не очікував, що це станеться так швидко. Ракети і літаки літали над головою. Не було води та світла. Настала тотальна гуманітарна катастрофа. Село бомбили постійно. Ми з дружиною не витримали та виїхали. Тоді росіяни ще випускали людей. Я прорвався до Запоріжжя полями, бо мости були зруйновані.

У селі залишились батьки та домашні тварини, тож моя родина розділена війною. Дуже тяжко все це, але іншого виходу немає.

У Запоріжжі спілкуюсь з рідними - так мені стає легше, бо я не відчуваю самотність. Сподіваюсь, що дуже скоро повернусь додому. Хочу встигнути обійняти батьків.