Шлай Лариса Василівна, вчитель, Опорний заклад «Колківський ліцей» Колківської селищної ради Волинської області

«1000 днів війни. Мій шлях»

Стою на колінах обабіч дороги разом з односельцями в селищі Колки. Сльози одна за одною солоно котяться по обличчю. Ми всі очікуємо на кортеж з тілом загиблого воїна. Боєць отримав важке поранення під час бою: ниточка життя обірвалася. Ніколи йому більше не побачити милих серцю облич рідних, затишну батьківську оселю.

Насолода аромату цвіту терену, який він так любив, не тривожитиме душу. Північно-західний вітер не буде куйовдити його густе волосся. Води річки Стир більше не колихатимуть човен, в якому він сидів з вудочкою.

Ніколи раненько не заросить він босі ноги на подвір’ї споришем… Молох війни відібрав його життя. Він поліг, захищаючи Україну, наш вибір – бути вільними і незалежними. Думаю про його сина, який ще навчається у школі… Лишився сиротою.

Боже мій, у XXI віці – ері розвинутих наукових технологій та Інтернету, людей з високим IQ – дитина залишилась без батька.

Хто у цьому винен – війна, а може люди, котрі її розпочали. Це - ті, що втратили сумління. Це - ті, що не вірять у Бога. Це - ті, що не цінують людське життя. Це - ті, що бажають наживи. Це - ті, що зневажають думку громадськості. Це - ті, хто ідею підкорення інших народів поставили собі за мету.

Що їм до горя якоїсь там дитини? Чого їм переживати, це ж не їхні діти. Їхні нащадки у безпеці: ніжаться на лазурних берегах Івіси, Ніцци, Сан-Ремо…

Схиливши голову в очікуванні похоронної процесії, дивлюсь на асфальтований шлях, прокладений під патронатом Президента перед повномасштабним вторгненням російських військ.

Я впевнена, що ця дорога була прокладена для того, щоб по ній рухалася весільна процесія.

Щоб молодята, ідучи до ЗАГСу, кланялись перехожим, дякуючи за гарні побажання, мудрі напучування. Для того прокладений цей шлях, щоб по ньому з веселими криками мчались дітлахи на велосипедах, їхали люди на автомобілях за своїми потребами…

Роздумую далі… Цей тракт теж, рахуй, тисячолітній.

По ньому у XII столітті неслись коні русичів на чолі з князем Романом до городища, що було на території сучасного селища. Путівець топтали коні монголо-татар, які гнали рабів на схід. Ще і дотепер серед односельців у розмові почуєш прислів’я «Дай до пари, щоб не з’їли татари». Саме цим гостинцем прямували старійшини поселення з доброю вісткою про надання містечку Магдебурзького права.

Гордо розвивалися над дорогою знамена загонів Максима Кривоноса, вірного соратника Богдана Хмельницького, який підняв народ на боротьбу проти поневолювачів під час національно-визвольної війни.

Марширували по тракту і запорізькі козаки, прибувши на човнах-довбанках по річці Стир, на битву під Берестечком. Тисячі солдатських ніг війська гетьмана Івана Мазепи зі шведськими союзниками підіймали куряву на цьому путівці, тримаючи курс на Полтаву. Наполеонівські війська теж не обійшли стороною містечко.

Спочатку простували шляхом, з надією на перемогу, на схід. Потім, обшарпані та знедолені, поверталися цим же маршрутом на захід до себе у Францію.

Цією дорогою у Першу світову війну пересувались війська, котрі брали участь у Брусилівському прориві. У зв’язку з наступом австро–німецьких військ містечко опинилось у смузі фронту. Недаремно і нині односельчани на своїх городах знаходять зброю, монети і посуд того часу. Густою кров’ю моїх предків политий тракт і у роки Другої світової війни.

Червоно-чорний стяг гордо замайорів над острівцем незалежності, Колківською республікою – предтечею Незалежної України, у далекому 1943 році. Повстанці гнали центральною вулицею містечка фашистських загарбників і їхніх посіпак…

Нехай омріяна воля України прийшла лише через півстоліття, та ці славні, героїчні звитяги моїх земляків золотими літерами закарбувались в історії нашої держави…

Звук сирени, який сповістив про наближення траурного кортежу, перервав мої роздуми. Знову сльози застелили очі…

Я хочу, щоб це були останні проводи загиблого воїна. Вічна слава героям, котрі віддали своє життя за рідну Землю. Бажаю, щоб війні настав кінець. Благаю Бога, щоб був мир. Сердечно вірю в Перемогу.

Хай процвітає наша вільна і неподільна Україна!