Злата Яйченя, 8 клас, Половлівська гімназія

Вчитель, що надихнув на написання есе - Муравинець Марія Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року в нашій країні сталася жахлива подія, яка сколихнула не лише Україну,але й увесь світ.

Коли всі мирно спали, о 4 годині ранку Російська Федерація запустила ракети по мирному населеннню.  Цей день став переломним для усіх нас - українців.

На захист своєї Батьківщини, не задумуючись стали наші мужні чоловіки та жінки. Без належної підготовки вони йшли у військо. Багато захисників віддали своє безцінне життя за мир у країні, за щасливе майбутнє своїх дітей, батьків, друзів. Але не всі могли піти воювати, хтось мав проблеми зі здоров'ям, хтось не підходив за віком, але всі дуже хотіли визволити свою країну. Відтоді дуже багато людей стали волонтерами. Збирали кошти на автомобілі, дрони, возили продукти харчування, теплий одяг для наших захисників.

Моя сім'я і наше село також не залишилось осторонь у цій ситуації, бо всі хотіли наблизити перемогу. Незважаючи на те, що мені 13 років, я будь-яким способом хочу допомогти нашим воїнам.

Зараз я розповім про мій шлях.

З самого початку ми дуже злякалися, але не впали духом та як справжні українці вирішили допомагати іншим. З перших днів ми всі разом дорослі і діти почали плести маскувальні сітки, всі були зайняті роботою з єдиною думкою про скорішу допомогу. Згодом у нашій школі почали проводитися різноманітні заходи для підтримки воїнів. Збирали теплі речі на передову, їжу швидкого приготування, сухий душ, каву, чай, рукавиці. Моя бабуся власноруч плела теплі шкарпетки та передавала через волонтерів.

Наша сім'я неодноразово допомагала продуктами харчування такими як: сало, картопля, буряк, морква, а ще смачні квашені огірки які мама спеціально квасила для воїнів. Також часто проводилися ярмарки на яких ми випікали та продавали різні солодощі та смаколики, а дорослі варили куліш.

Все це продавали та збирали кошти. Виручені кошти передавалися волонтерам на дрони від нашого закладу. Навіть такими маленькими вчинками ми наближаємо перемогу.

З нашого села захищають свою Батьківщину, як молоді, так і чоловіки старшого віку і це ще є однією причиною не зупинятися робити добро та не падати духом. Молодші діти нашої гімназії малюють для захисників милі відкритки, а старші пишуть свої подяки, і це все ми складаємо до посилок.

Я сподіваюсь, що коли воїни отримують наші посилки, то на їхніх обличчях з'являється усмішка, та хоч крапелька радості в їхньому страшному сьогоденні. Дивлячись на це все я помічаю, що ми всі стаємо ще більш людянішими та добрішими.

Я не знаю, коли закінчиться ця клята війна, але я знаю точно, що ми ніколи не зрадимо свою Батьківщину, свою мову солов'їну та традиції. Я хочу, щоб наше небо знову було чистим як раніше, а на наших родючих землях знову колосилася золота пшениця!