Мамзенко Дар'я, 11 клас, Барвінківський ліцей №2 Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Шматько Олена Олександрівна

"Моя Україна майбутнього"

Війна завдала неймовірного болю кожному з нас: хтось втратив батька, доньку, сина чи чоловіка, чийсь будинок було зірвано або затоплено, хтось і досі є переселенцем, а когось вбито зі зброї окупанта. Цей біль такий різний, але водночас однаковий, бо не розчавлює, а гартує дух та міць кожного українця.

До 24 лютого ми мріяли про якісь матеріальні речі, подорожі, розваги, а зараз – про просту й буденну річ для кожного у світі: тишу, мирне небо над головою, власну оселю, живих і здорових рідних. Здавалося б, що може порушити це? Але горе-сусід показав нам, що у ХХI столітті можливо все… Сидячи годинами у підвалі, кожен українець усвідомив, що Мир сьогодні – це повне закінчення будь-яких бойових дій.

Я хочу, щоб моя Україна жила без моторошних звуків повітряних тривог, без жахливих вибухів, без сотень скалічених чи обірваних життів. Хочу, щоб нарешті 43 мільйони людей почули омріяне слово «Перемога!». Мрію, щоб голуб, що є традиційним символом Миру в усьому світі, нарешті приніс довгоочікуваний мир і в кожну домівку багатостраждальної України.

Якою я бачу Україну в майбутньому? Вільною, незалежною, рівноправною європейською державою. Після закінчення війни нам буде чим зайнятися: відбудовою міст і сіл, підняттям економіки, розвитком інфраструктури. Україна має талановитих, прогресивних людей, які неодмінно впораються з цією задачею. Саме народ є тією рушійною силою, що може змінити країну на краще. У майбутньому всі зруйновані міста: Ізюм, Бахмут, Маріуполь, Мар’їнка, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Попасна та інші, я бачу відбудованими, сучасними, куди охоче приїдуть іноземці зі своїми інвестиціями. Знову запрацюють славнозвісні «Азовсталь», «Артемсіль» та «Антонов». Україна, як той промінчик сонця, прорветься через величезні, химерні хмари та засяє на весь світ.

Під час війни ми більше почали цінувати своє, рідне, бо відчули, як легко це може забрати ворог. Подумки часто повертаюся у мирне літо 2021. До бабусі Алли в Конотоп, у фантастичне місто, прославлене Г. Квіткою - Основ’яненком. Під старою яблунею щовечора накривали стіл, смакували ароматним чаєм з неймовірно смачнючими бабусиними пиріжками. І говорили, говорили, говорили… Про все: про її молодість, як дівувала, як закохала в себе найкращого парубка, як одружилися, важко працювали, народили сина, вивчили його. Як чекали мого народження і плакали від щастя… Боже, чому ж ми так мало говорили?!

Чому так мало подорожували?! Якщо раніше я хотіла поїхати до Єгипту чи Туреччини, то зараз маю величезне бажання вивчати Батьківщину: відвідати острів Хортиця, де з давніх-давен жили козаки, помилуватися неозорими Карпатами, краса яких заворожить кожного, поблукати Хотинською фортецею, насолодитися прозорою водою озера Синевир, побувати в українській Сахарі − Олешківських пісках. Україна така мальовнича та багатогранна, тож обов’язково хочу дослідити кожен кілометр цієї краси! Та все це стане можливим тільки після Перемоги…

Що я зроблю, коли дізнаюся про Перемогу? Подякую… Понесу квіти на Алею слави, яку нещодавно відкрили у нашому місті. Схилю в зажурі голову перед портретами моїх земляків, помолюся і подякую за те, що мужньо захищали державу, не вагаючись «душу й тіло» поклали за нашу свободу. Подякую батькам, котрі зростили таких патріотів, побажаю їм знайти сили, щоб продовжувати жити далі…

Подякую і тим Героям, які пройшли цей неймовірно складний шлях, відвойовуючи кожен метр рідної землі. Вічна шана, доземний уклін усім захисникам та захисницям України, невтомним волонтерам, усім, котрі наближали цей світлий день!

Так, можливо, ми припустилися помилок у минулому, що й призвело до такого горя, але я щиро вірю, що все найкраще ще попереду. Ми відновимося, зцілимося, гордо розправимо плечі й упевнено поведемо у щасливе майбуття наших дітей. Це буде не легка дорога. Це буде довгий і тернистий шлях, шлях злетів та падінь. Буде не одна скеля труднощів і перепон, проте невтомний, працьовитий український народ, як каменяр, викарбує сильну, неподільну, квітучу, неповторну Україну. І більше жоден ворог не посміє ступити на нашу землю!