Моя дитина дуже творча: вона співає в хорі, малює, в'яже гачком та спицями, а ще самостійно вчиться грати на гітарі. Вона сором'язлива, чуйна та уважна, неймовірно красиво читає вірші. У неї є світла мрія - полетіти на повітряній кулі. Але замість неба вона бачила лише жах.

Ми пережили окупацію та деокупацію, а зараз знову опинилися в сірій зоні. Мої діти бачили весь жах війни на власні очі. Під час деокупації було страшно навіть виходити на двір. Коли восени прийшли наші, ворог відійшов, але почав засипати нас фосфорними бомбами. Протягом двох років кожного дня летіли снаряди та касетні бомби, а з літа почали прилітати авіабомби.

Діти були позбавлені всього: вони не могли вийти на вулицю, не мали спілкування з однолітками. У нас були великі проблеми з продуктами та водою, бо світло зникло на довгий час. Влітку 24-го року дрон влучив прямо в дах нашого будинку, почалися пожежі, адже ми жили близько до лісу. Гучні звуки тепер лякають дітей, вводять їх у ступор.

У вересні 2024 року ми прийняли важке рішення евакуюватися до Харкова, бо ворог підійшов занадто близько. Страшних днів було так багато, що вибрати один неможливо. Я просто хочу, щоб мої діти відчули, що життя прекрасне, щоб вони побули там, де немає страху, тривоги та сирен, а навкруги лише сміх та посмішки інших дітей. Щоб вони встигли побачити красу цього світу перед тим, як стати дорослими.