До 10 березня я залишався під обстрілами в Лисичанську. Ліків не було, бо аптеки не працювали. У підвалі я сидів з родиною. Боляче було усвідомлювати, що моя дитина ризикує життям. Обстріли були дуже сильними. 

З міста я виїхав на власному авто. Обстріли тривали, але мені вдалося евакуюватись. Зараз я мрію лише про перемогу, щоб закінчилась війна.