До війни я жила добре, ростила дітей та онуків. Не думала про погане. Почалась війна - і все змінилось. Я дуже лякаюсь, коли лунає тривога. Все це дуже погано. Я нікуди не виїжджаю, бо тут - моя рідна земля. За кордоном біженці - ніхто. У мене немає впевненості у завтрашньому дні. Зараз маю фінансові труднощі, а мама хворіє. Через нестачу коштів працює, бо пенсія маленька.

Моя донька з родиною живе у Дніпрі. Коли ракета влучила у будинок по Перемозі, вони були вдома.  

Їхній будинок в трьохстах метрах від місця удару. Я годину не могла до них додзвонитись. Пережила справжній жах. 

Обстріли Павлограда доносяться до нас. На Дніпропетровщині вже багато зруйнованих сел. Я хочу, щоб діти росли в мирі та збагачували нашу країну.